Криза об’єктивності: ЗМІ та страх перед владою

Один із найважливіших страхів, що турбують журналістів пострадянських країн – страх перед владою. Він є дуже закорінений, природний і психологічний. Важливо, щоб сам журналіст не здогадувався, що він боїться влади. Нав’язаний йому світогляд має здаватися йому його власним, ним самим набутим, розвинутим і сформульованим. А страх нехай би виникав тоді, коли цей майстер пера дозволяв би собі сумніви, вагання чи й прямі незгоди, заперечення офіційної думки.

Страх перед владою, що має, по суті, загальнолюдську природу і є дуже стабільною обставиною суспільного психічного життя, має різний ступінь вираженості в різних суспільствах залежно від їхнього конкретного суспільно-історичного досвіду. У країнах із більш демократичним досвідом цей страх утілюється в порівняно менш виразних формах, а посилюється в ситуаціях серйозної соціальної напруженості, загострення суспільних і громадських конфліктів. У суспільствах із досвідом тоталітарного минулого страх перед владою є набагато інтенсивнішим [2, с. 157].

В історії сучасного українського суспільства кінця 1980-х – початку 2000-х років страх перед владою змінювався залежно та у зв’язку з конкретними політичними подіями. Особливо слабким цей страх був у 1989-1991 роках, коли значна частина суспільства заявила про небажання жити на засадах, що їх пропонувала тодішня влада. Найвиразніше зменшення страху проявилося у виході на вулиці багатотисячних демонстрацій і мітингів у 2004 році. Проте не ЗМІ спонукали суспільство до активної позиції та до відстоювання своїх прав, а навпаки – суспільство спонукало журналістів до активних дій, зокрема до протесту проти цензури (офіційно цензура в Україні скасована лише у 2003 році) [5, c. 83-84]. Помаранчева революція показала, що існує новий тип споживача інформації, який медіа довгий час не хотіли помічати. Проте зараз про це вже не актуально говорити. Гадаю, українські ЗМІ знову використовуватимуться як засоби пропаганди. Так як наприклад, створені у 2003-2004 рр. телеканали ТРК “Україна” та НТН контролювалися, відповідно, Р. Ахмєтовим та радником тоді ще прем’єра-міністра В. Януковича Є. Прутником, “5 канал” контролюється політиком та бізнесменом П. Порошенко і т. д. Державні медії (знаю на власному досвіді) втрачають свою роль у підтримці владної політики через вкрай низькі рейтинги. І хоча на перший план виходять бізнес-проекти зі значно більшою аудиторією, вони також контрольовані владою.

Журналістика в нашій країні не дозволяє людям думати.  В той час як на Заході текст є суто інформаційним (а значить, маркетинговим) продуктом, українська журналістика залишається есеїстичною. Отож, на сьогоднішній день ситуація в плані кризи об’єктивності змінилася не надто. В Україні ми маємо таку “підтасовану відкритість” або деформовану публічну сферу. Причиною такої деформації є намагання влади чи окремих політико-економічних груп монополізувати керівництво всіма комунікативними потоками в країні. Це призвело до того, що ЗМІ у переважній більшості стали інструментами маніпуляції, а не допоміжними важелями в утвердженні громадянських прав та свобод [3, c. 108]. Будучи провладними чи захищаючи інтереси лобістів та бізнесменів, медіа в Україні не виконують своїх первинних функцій. Як підтвердження – відсутність глибоких журналістських розслідувань з причини страху повторити долю Г. Гонгадзе, В. Бойка, В. Фреліха, А. Тарана, С. Щепелева та декількох десятків подібних борців.

Україна зобов’язана взяти на себе правила гри, встановлені між владою і пресою в цивілізованих країнах. Коли це буде – через 5 чи більше років – питання часу. Європейський суд, розглядаючи позови проти журналістів, дотримується такого принципу: “Політики, уряд та урядові органи повинні приймати більший обсяг критик на свою адресу, ніж приватні особи” [4, c. 4]. Українська журналістика позначається вертикально зверху донизу. Тому, якщо лідер іде в одному напрямку, то половина політичних структур іде за ним. Якщо в іншому – то і структура в іншому. Завдання молодої генерації журналістів – змінити ситуацію вертикальної структури на горизонтальну. Це дасть можливість створити більш незалежні відносини між владою та журналістами і позбутися страху втрати ідентичності.

1. Бергер Б. Влада. Страх. Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – Львів, 2005. – с. 54–59.
2. Васютинський В. Сім страхів сучасної України: політико-психологічної аналіз. Страх. Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – Львів, 2005. – с. 154–167.
3. Дуцик, Діана. Політична журналістика. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська акад.”, 2005. – 138 с. – Бібліограф.: с. 130–137.
4. Жданов Ігор, Сунгурський Микола. Простір свободи // Дзеркало тижня. – 2001. – 20 січня.
5. Квіт, Сергій. Масові комунікації: Підручник. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – 206 с.